За його словами, подібні установи функціонують в країнах ЄС, зокрема в прибалтійських країнах.

Важливо, що фонд створюється за наявності визначеного ресурсу для наповнення його статутного капіталу, зазначає експерт. Державним бюджетом України на 2020 рік на ці цілі передбачено 240 млн грн.

«Разом із тим, зміст законопроєкту не дозволяє достатньою мірою оцінити можливості ефективної роботи такої інституції. Зокрема, фонд пропонується створити як комерційну організацію із залученням приватних коштів і виплатою дивідендів. Очевидно, що такий підхід може ускладнити доступ до його послуг найменш платоспроможних товаровиробників, для яких він створюється», – вважає Тулуш.

В законопроєкті не визначено, яка частка кредиту буде гарантуватись за рахунок фонду, чи буде обмеження за розмірами отриманого кредиту, на який термін надаються гарантії, без чого важко уявити масштаби його діяльності.

До того ж, зацікавленість фонду у власних прибутках містить додаткові ризики формування малоприйнятних для значної частини товаровиробників нормативів.

«Певні ризики несуть також деякі неузгодженості окремих статей законопроєкту. Зокрема, у статті 2 метою та завданням фонду визначена підтримка малих і середніх суб'єктів підприємництва та надання часткових гарантій за їхніми кредитними зобов'язаннями», — аналізує фахівець.

Водночас, у статті 13 надання часткових гарантій визначається вже «основним видом діяльності фонду». А у статті 5 серед джерел фінансування фонду міститься дохід від фінансово-господарської діяльності.

З урахуванням бюджетної складової фонду, було б доцільно законодавчо визначити права потенційних клієнтів фонду, перелік підстав для відмови у наданні гарантій тощо, вважає експерт.

В цілому Тулуш зазначає, що ухвалення законопроєкту з відображенням у ньому конкретних механізмів часткового гарантування сприятиме більш ефективній роботі фонду.

Автор:

Наталія Рекуненко, AgroPortal.ua