У рейтингах – Богдана і Катруся

Найбільше кондиційного насіння вітчизняної селекції виробляють у  Харківській (31,6 тис тонн), Дніпропетровській (11,8 тис тонн) та Одеській (7,7 тис тонн) областях. Найбільше  кондиційного насіння іноземної селекції виробляють у Тернопільській (11,9 тис тонн), Хмельницькій (8,8 тис тонн) та Київській (5,2 тис тонн) областях. На Київщину, до речі, надходить найбільше сертифікованого іноземного насіння з-за кордону – 0,9 тис тонн або 80% усього обсягу.

Виробництво кондиційного насіння  в областях тісно пов’язано з наявністю наукових селекційних центрів: у Харківській області – Інститут  рослинництва імені В. Я. Юр’єва НААН України, в Дніпропетровській області – Інститут зернових культур НААН України, в Одеській області –  Селекційно-генетичний Інститут-Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення НААН України.

Найвищий попит сформувався на сорти Інституту фізіології рослин і генетики НАН України (Богдана,  Новосмуглянка,  Астарта) та  Селекційно-генетичного інституту  Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення НААН України (Ліра одеська, Житниця одеська,  Катруся одеська, Зиск).  Що ж до приватної вітчизняної селекції – найкраще купували сорт Шестопалівка, створений сільськогосподарським селекційно-дослідним підприємством “БОР”. Найпродуктивніші високоврожайні сорти озимої пшениці, що вже давно перевищили показник врожайності 10 тонн/га у сортодослідженнях та товарних посівах, пропонують Інститут фізіології рослин і генетики НАНУ (м. Київ) та Селекційно-генетичний інститут – Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення НААН (м. Одеса).

Крім того, в Україні представлена французька, німецька,  австрійська, чеська та датська селекції. Найпопулярніші сорти озимої пшениці іноземної селекції – РЖТ Реформ, Кубус,  Скаген,  Колоніа, КВС Джерсі, Мескаль, Практік, Ребел,  Бонанза та Фелікс.  Урожайність сорту ГК Корос (Заатен Уніон Румунія Срл.) торік перевищила 12 тонн/га, що є кращим результатом для сортовипробування в Україні.

У Держреєстрі сортів рослин, придатних до поширення в Україні, насіння озимої м’якої та твердої пшениці представлене 583 сортами (ячменю озимого – 79 сортами, озиме жито – 55 сортами, озиме тритикале – 51 сортом). Щоправда, не по всіх сортах, які зареєстровані у Реєстрі сортів рослин проводиться первинне насінництво (таб.). Це пов’язано, як із попитом на конкретний сорт, так і з його комерціалізацією. Є «мертвонароджені сорти», які лише створюють для «показової» діяльності підприємств, чи установ. Є також сорти, яким уже 15-20 років, а то й більше, і вони лише підтримуються у Реєстрі за рахунок сплати відповідних платежів (для вітчизняних селекційних державних установ це несуттєві суми – 20-50 грн в рік). Що ж до іноземних сортів, то їх первинне насінництво здебільшого здійснюють у країнах походження, а в Україну вже завозять базове насіння (супереліта та еліта) та сертифіковане різних генерацій.

Cорти озимих зернових, по яких вели добазове насінництво під урожай 2021 року

Як «запустити» попит на якість

Стан насіннєвого ринку України в останні роки і на найближчу перспективу можна характеризувати як досить зрівноважений, хоча ще на початку третього тисячоліття це був перенасичений ринок з коефіцієнтом відношення кінцевого залишку до споживання майже 0,5. Основна причина такого стану – низька купівельна спроможність товаровиробників сільськогосподарської продукції на ринку сортів рослин. Для здешевлення і підвищення якості насіння необхідно інтенсифікувати спеціалізоване виробництво і післязбиральну доробку. Проте без стимулювання кінцевого попиту на насіння «запустити» цей ринок надзвичайно складно. Хоча, звісно, можливості розширення пропозиції на внутрішньому ринку і зовнішнього попиту, безсумнівно, є. Тож на часі підтримка попиту вітчизняних товаровиробників зерна на насіння високих категорій (оскільки за останні роки кондиційність насіння, як бачимо, не поліпшується, а врожайність кожної наступної репродукції до попередньої, за спостереженнями науковців і практиків, у виробничих умовах зменшується на 0,5 – 1 т/га).

За таких обставин позитивне значення для поліпшення попиту кінцевого споживача насіння зернових мала б реалізація відповідних держпрограм. На жаль, сьогодні відмінено навіть часткове відшкодування державою сортових надбавок за придбане сільськогосподарськими товаровиробниками елітне (кондиційне) насіння у науково-дослідних установах і дослідних господарствах.

Уникнути монополізму сортів на посівах сільськогосподарських культур можна, застосовуючи принцип їх «мозаїчного» поширення. Його, за рекомендаціями науковців, вже застосовували в українському зерновиробництві радянської доби (замість сівби макросортів, що займали понад 50% посівних площ). Згідно з цим принципом, найпоширеніші сорти охоплюють до 12-16% посівних площ, а на інші припадає від 1 до 10 %. Такий підхід, вважають селекціонери і товаровиробники, сприяє сталому розвитку виробництва зерна, збільшує можливості маневрування сортом, за необхідності гарантує проведення швидкої сортозаміни, поліпшує фітосанітарний стан рослин та унеможливлює спалахи епіфітотій.

В США, наприклад, для того, щоб уникнути скорочення сортової різноманітності, при Міністерстві сільського господарства на Національній Академії США було ініційовано створення спеціального комітету, який мав запобігати повсюдному поширенню генетично однорідних сортів та генетичному виснаженню найважливіших сільгоспкультур. Унаслідок такого системного підходу генетична уразливість посівів на території США суттєво знизилася, як порівняти з минулими роками.

Обмежені можливості. А перспективи?

Аналіз сортових посівів сільгоспкультур свідчить про те, що в агропідприємствах вони здебільшого формуються на основі насіннєвого матеріалу власного репродукційного насінництва та з посівів, призначених для товарного виробництва. Велике значення для збільшення асортименту та якості сортів рослин має кондиційне насінництво,  частка якого по сортових посівах сільгоспкультур в Україні становить близько 12%. Щоправда, в розрізі культур цей відсоток різниться. 

В умовах обмеженості внутрішнього попиту на насіння зернових надзвичайно привабливим було б пожвавлення сумарного попиту завдяки іноземним споживачам українського насіння. Відсутність ресурсу у селекціонерів для передачі своїх сортів на випробування в країни, що могли б бути потенційними їх споживачами; неповноправне членство (або його відсутність) у міжнародних організаціях, які контролюють торгівлю на світовому ринку; недотримання європейських та світових стандартів якості; слабкий маркетинг зарубіжних ринків – ось основні причини обмежених можливостей виходу на іноземні ринки вітчизняних селекціонерів, трейдерів і товаровиробників кондиційного насіння. Втім, це зовсім не означає абсолютної відсутності перспектив чи безперспективності їх пошуку. В радянські часи Україна була найбільшим постачальником елітного і репродуктивного насіння в різні регіони, що мали менш сприятливі умови для виробництва повноцінного насіння. Тож надалі доцільно відновити реалізацію українського насіннєвого матеріалу сортів рослин в ті країни, де потенційна ємність ринків досить значна, а правила торгівлі більш ліберальні, ніж на перенасичених західних ринках. Неабиякі перспективи на цьому векторі матиме насіння зернових культур, селекція яких в Україні вважається традиційно досить сильною.

А от на європейському ринку, де точиться жорстка конкурентна боротьба, вийти переможцем може лише той, чия селекційна наука і насінницькі фірми забезпечують найвищу якість насіння. Без інтенсифікації селекційної діяльності в цій конкуренції не вистояти. За законами більшості західних країн, лише перший селекціонер нового сорту насіння отримує право на його розмноження і продаж. Достатнє державне фінансування, захист прав на сорти, отримання роялті (плата за використання інтелектуальної власності на нові сорти) її використання робить західного селекціонера більш захищеним у конкурентній боротьбі, дає можливість активно вести дослідницькі роботи. В той же час конкуренти отримують можливість використовувати результати попередніх досліджень у науково-дослідній роботі. Очікування можливості отримання монопольних прибутків гранично прискорює виведення нових сортів та гібридів на ринок.

 Якщо Україні не вдасться застосовувати аналогічну систему, то це може спричинити втрату пріоритетів і подальше домінування сортів іноземної селекції. В умовах нестачі бюджетного фінансування радикальним заходом підтримки й захисту інтересів  селекційних  центрів і селекціонерів в Україні повинно  стати законодавчо закріплене введення системи збору роялті. Відсутність адекватного ринковим умовам правового регулювання відносин, пов’язане з новими сортами рослин, негативно позначається на ефективності вітчизняної селекції, зменшує пропозицію якісного та високоврожайного насіння нових сортів і гібридів на ринку, стримує, в кінцевому підсумку, ефективність розвитку рослинницької галузі та й сільського господарства взагалі.

Джерело: AgroTimes