Вітчизняні аграрії використовують здебільшого насіння, що у світі має назву Farm Saved Seed, тобто власне насіння, вирощене фермерами самотужки. Його частка в Україні досить значна, це близько 90% від всього насіння, що використовується на посів. Як зауважує Олександр Захарчук, таке насіння не  підлягає сплаті роялтних платежів, при цьому сплачуються селекційні платежі, які не перевищують 50% сплати роялті. Це стосується не гібридів, а лише сортів рослин — пшениці, ячменю, інших злакових зернових, сої, картоплі.

«Якщо враховувати забезпеченість насінням, то його достатньо для виробничих цілей по всіх сільськогосподарських культурах, більшість насіння є із високими показниками схожості, сортової чистоти, типовості гібридів та генетичної однорідності. Але при цьому значна частина несертифікованого насіння — з ознаками підробки, фальсифікації, тобто некондиційне насіння, що значно знижує очікувану врожайність та якість збіжжя. Це наш додатковий резерв, в зарубіжних країнах тому й вище середня врожайність основних зернових культур. Хоча в Україні у цьому напрямі реалізуються певні заходи державного значення, однак порівняно зі світовою практикою вони ще поки недостатні. Внаслідок цього проблема розвитку вітчизняної насіннєвої галузі набуває особливої актуальності, зокрема, в частині боротьби з підробками насіння», — наголошує Олександр Захарчук.

Статистика свідчить, що витрати на насіння в рослинництві зросли за останні 15 років з 1,7 млрд грн до 40,0 млрд грн. Частка ж насіння і садивного матеріалу в загальній сумі витрат практично незмінна і становить близько 10 % від загальних витрат.

Як зауважує Олександр Захарчук, витрати на насіння за цей період зростали під впливом передусім таких чинників:

• по-перше, відбувався процес інтенсифікації галузі насінництва, в результаті якого одночасно з ростом витрат на виробництво посівного матеріалу зростала і його якість;
• по-друге, підвищилися ринкові ціни на всі засоби виробництва;
• по-третє, зросла питома вага більш вартісного купленого насіння, особливо іноземної селекції.

При цьому, зауважує експерт, у сільськогосподарських товаровиробників насіння власного виробництва враховується у калькуляції витрат на продукцію за собівартістю, тоді як куплене – за ціною придбання.

«Слід зазначити, що з поглибленням спеціалізації насінництва, коли дедалі більша частина застосованого в агропідприємствах садивного матеріалу набуває товарної форми, обчислення витрат на насіння за середньою собівартістю не відповідає вимогам розвитку спеціалізації насінництва. Матеріали звітності сільськогосподарських підприємств поки що не можуть слугувати об'єктивною основою для порівняння ефективності виробництва при застосуванні власного та купленого насіння. Очевидно, варто погодитися з тими економістами, які пропонують вести облік витрат на насіння в сільськогосподарських підприємствах у ринкових цінах», — наголошує Олександр Захарчук.

На думку науковців Інституту аграрної економіки, ціни на насіння, особливо зернових колосових — пшениці, ячменю, жита та ін., на жаль, не відображають вартість його створення. Адже вони реалізуються майже по фактичній собівартості. Так, за словами Олександра Захарчука, ціна реалізації насіння озимої пшениці базової генерації — супереліта та еліта — ще донедавна становила 10,5-12,5 тис. грн/т, тоді як сьогодні товарне зерно вже реалізується по ціні від 8,0 до 9,0 тис. грн/т та більше. Такі ціни продажу з метою боротьби з конкурентами призводять до погіршення якості насіння, його підробки та фальсифікації, що теж негативно відображається на сільськогосподарських товаровиробниках.

«За розрахунками науковців Інституту аграрної економіки, тонна насіння базової генерації (еліта, супереліта) мала б коштувати близько 20,0 тис. грн. і більше. Але при цьому необхідно запроваджувати різні програми підтримки насіння національної селекції для сільськогосподарських товаровиробників», — стверджує Олександр Захарчук.

Вітчизняна галузь насінництва потребує підтримки з боку держави.

«Для прикладу, вартість дотацій у Польщі перевищує реальну допомогу українським товаровиробникам з боку держави. Для вирощування 1 га пшениці щорічно фермери отримують доплату в сумі близько €280-290, у тому числі за використане кондиційне насіння — €25. Аналогічні виплати йдуть і по іншим сільськогосподарських культурах. Тому вкрай важливо із залученням держави, селекціонерів, науковців, виробників насіння та інших зацікавлених сторін намітити та реалізувати державні протекціоністські заходи щодо захисту вітчизняного ринку насіння від іноземної експансії, а також запровадити державну підтримку українського насінництва та селекції на внутрішньому ринку за рахунок дії селекційних та насіннєвих програм», — наголошує Олександр Захарчук.

Водночас фахівці Інституту аграрної економіки зауважують, що заходи державного регулювання можуть бути лише складовою частиною механізму функціонування ринку насіння. І краще їх здійснювати виключно через зміну попиту і пропозиції. Найдешевшим механізмом регулювання попиту і пропозиції завжди є саморегулюючий ринковий механізм встановлення рівноваги. Всі інші заходи потребують витрат з державного та місцевих бюджетів. І тут державі потрібно зважити свої можливості й задіювати різні механізми.

«Загалом же розбудови повноцінного ринкового середовища вкрай необхідно створити ринкову інфраструктуру в регіонах, відтворити і зміцнити оптову ланку торгівлі сортовим насінням з тим, щоб виробники насіння і садивного матеріалу та покупці мали можливість нормально контактувати, могли повною мірою скористатися сортовими характеристиками насіння і садивного матеріалу, вибрати найкращі високоврожайні сорти, найбільш районовані для даної місцевості, а також профінансувати свої майбутні витрати. Для цього необхідно підключати мережу агроторгових домів, самостійних брокерських контор на вже існуючих біржах, які найбільшою мірою були б наближені до виробників насіння і садивного матеріалу та товаровиробників сільськогосподарської продукції», — наголошує Олександр Захарчук.

Джерело: SuperAgronom.com