Скачати прес-реліз українською, на русском языке

Зміна порядку оподаткування операцій із вивезення сої за межі митної території України в митному режимі експорту що передбачена з 1 вересня 2018 року, містить суттєві ризики. Практична реалізація цих змін призведе до небажаних наслідків для всіх учасників даного ринку, зазначив завідувач відділу фінансово-кредитної та податкової політики Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», к.е.н. Леонід Тулуш, коментуючи новації щодо порядку оподаткування ПДВ експортних поставок сої, передбачені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» №2245 від 07.12.2017.

Йдеться про перехід із режиму оподаткування за нульовою ставкою на режим звільнення від оподаткування – відповідно до вітчизняної практики 2011-2016 років, яка застосовувалась до експортних поставок зернових та технічних культур, пояснив науковець.

Основними бенефіціарами ухвалення цього рішення є власники виробничих потужностей з переробки олійних культур. У такий спосіб вони намагаються досягнути більшого рівня завантаженості власних виробничих потужностей та підвищити рівень маржинальності своєї діяльності, яка у 2017 році суттєво знизилася внаслідок гострої конкуренції за сировину, зауважив експерт.

За його словами, перевагами цих новацій можуть також скористатися виробники тваринницької продукції, оскільки вартість кормів за умов збільшення обсягів переробки сої в Україні може знизитись, зазначив експерт.

Проте, ухвалені законом №2245 новації одночасно несуть суттєві ризики для розвитку олійної галузі. Їх практична реалізація може призвести до певних втрат, в тому числі й для самих переробників – ініціаторів даних змін, наголосив Леонід Тулуш.

Насамперед, товаровиробники можуть суттєво знизити площі під соєю. Адже для її вирощування в Україні були створені «тепличні умови»: у 2011-2016 роках вона була єдиною культурою, при експорті якої здійснювалось відшкодування ПДВ незалежно від статусу експортера. При цьому на неї поширювалася також дія режиму ПДВ-акумуляції, що формувало подвійну вигоду для товаровиробників. Як наслідок, обсяги виробництва сої суттєво зросли – з 1,0 млн т у 2009 році до 4,3 млн т у 2016 році.

У разі переорієнтації товаровиробників на інші культури, крім олійних, завантаження переробних потужностей так і залишиться на рівні двох третин, вважає експерт.

Найбільші ж ризики, на його думку, пов’язані зі зміною предмета поставок на відповідні регіональні ринки. Адже досі Україна поставляла необроблену продукцію на ринки країн Близького Сходу фактично без застосування ввізного мита. Якщо відбудеться зміна предмета поставки із соєвих бобів на продукт їх переробки – олію чи шрот, можна з високою ймовірністю прогнозувати втрату цих ринків.

Відповідно, наприкінці осені цілком можливий обвал цін на сою на внутрішньому ринку внаслідок різкого зниження обсягів експорту продуктів її переробки, значні репутаційні втрати компаній з України як надійних експортерів та «екстрене» повернення до звичайного режиму оподаткування ПДВ експортних поставок сої під тиском протестних акцій товаровиробників, прогнозує експерт.

Уникнути цих проблем можна, відтермінувавши набуття чинності відповідною нормою пункту 63 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України щодо зміни режиму оподаткування ПДВ експортних поставок сої мінімум на рік, як це в грудні 2017 року було зроблено із ріпаком, зазначив Леонід Тулуш.

Проблему підвищення рівня завантаженості виробничих потужностей з переробки насіння (бобів) олійних культур варто вирішувати більш зважено – з урахуванням усіх можливих економічних наслідків. Забезпечення збільшення обсягів переробки виробленої в Україні сої належить до стратегічних питань, і його неможливо вирішити в межах одного року.

Зацікавленим сторонам слід розглянути всі можливі варіанти вирішення даного питання, зокрема, й шляхом запровадження заходів фінансового стимулювання поставок сої на переробні підприємства та завантаження наявних переробних потужностей олієжирової галузі за рахунок імпортної сировини, підсумував Леонід Тулуш.

 ###

Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» заснований у 1956 році в м. Київ як науковий центр з розробки економічних основ формування і здійснення аграрної політики в Україні, актуальних проблем теорії і практики розвитку агропромислового комплексу, організації впровадження у виробництво досягнень економічної науки, здійснення координації досліджень та підготовки наукових кадрів.

Указом Президента України від 12 січня 2004 року № 48 Інституту надано статус національного наукового центру.

Головним завданням Інституту є розробка економічних основ формування аграрної політики в Україні, проведення дослідження актуальних проблем розвитку агропромислового комплексу, організація впровадження у виробництво досягнень аграрної науки, здійснення координації досліджень та підготовка кадрів.

Контактна особа: