Скачати прес-реліз українською, на русском языке

Прийняття так званого «компромісного» варіанту врегулювання порядку оподаткування ПДВ експортних поставок сої та ріпаку, запропонованого Податковим комітетом ВРУ, може зумовити цілу низку негативних наслідків. Це, зокрема, порушення конкурентних умов, розвиток оптимізаційних схем постачання продукції, посилення заходів податкового контролю і, як наслідок, формування корупціогенних ризиків, заявив завідувач відділу фінансово-кредитної та податкової політики Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», к.е.н. Леонід Тулуш, коментуючи ухвалення 22 травня 2018 року Верховною Радою України законопроекту «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо деяких питань оподаткування податком на додану вартість операцій з вивезення за межі митної території України олійних культур» №7403-д від 4 квітня 2018 року.

Набуття чинності положеннями законопроекту №7403-д означатиме, що представники великого аграрного бізнесу продовжать здійснювати поставки сої та ріпаку на світові ринки у звичайному режимі справляння ПДВ, тоді як представники малого та середнього змушені будуть наповнювати переробні потужності підприємств оліє-жирової промисловості.

Такі норми є дискримінаційними по відношенню до представників малого та середнього аграрного бізнесу. Вони суперечать положенням частини третьої статті 42 Конституції України, відповідно до яких держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, не допускає неправомірне обмеження конкуренції.

За розрахунками науковців Інституту аграрної економіки, обсяги вирощування сої у сільгосппідприємств, які зможуть самостійно організувати поставки на експорт, становлять 2/5 загальних обсягів її вирощування – близько 1,7 млн т.

Натомість виробники 3/5 обсягів соєвих бобів в Україні будуть змушені спрямовувати свої поставки на переробні підприємства. Внаслідок цього обсяги переробки сої зростуть більш, як втричі проти нинішнього обсягу, що негативно позначиться на рівні закупівельних цін – принаймні до того часу, доки переробники не налаштують нові каналу збуту виробленої продукції. А це означає, що представники малого та середнього бізнесу недотримуватимуть частину потенційно можливих доходів, зауважив Леонід Тулуш.

За його словами, різновекторний механізм справляння ПДВ для різних категорій сільгосппідприємств потребуватиме посилення заходів податкового контролю.

Адже, прогнозує науковець, вже восени 2018 року може розпочатися формування оптимізаційних схем, спрямованих на те, щоб вирощена представниками малого та середнього бізнесу соя реалізовувалася великими сільгосппідприємствами, які самостійно організовують експортні поставки.

Ще однією загрозою, на думку експерта, є збільшення обсягів виробництва сої та ріпаку «в тіні» – на офіційно не зареєстрованих землях. Реалізація такої продукції може здійснюватись як шляхом її «заведення» на сільгосппідприємства, здатні забезпечити експортні поставки, так і безпосередньо трейдерам. В останньому випадку відшкодовувати буде нічого, оскільки виробник не зареєстрований платником ПДВ.

Водночас, зауважив Леонід Тулуш, переваги власників переробних підприємств також не є очевидними – за умов нераціонального законодавчого рішення бізнес сам визначить правила гри на даному ринку, внаслідок яких переробні потужності можуть так і залишитись незавантаженими.

Слід також врахувати, нагадав Леонід Тулуш, що у Держбюджеті-2018 ресурсу на бюджетне відшкодування ПДВ по операціях з поставки сої взагалі не було передбачене.

З огляду на всі ці фактори ухвалення «компромісного» законопроекту 7403-д може посилити протистояння сільгосппідприємств різних масштабів діяльності та контролюючих органів, зауважив експерт.

Отже, існує висока ймовірність того, що законопроект 4703-д не є останнім рішенням по «соєвих правках». Не виключено, що після кількох місяців адміністрування ухваленого порядку Податковий комітет ВРУ буде змушений повернутися до його розгляду знову і пристати на пропозицію товаровиробників, як це вже було, зокрема у 2014 році, спрогнозував Леонід Тулуш.

 ###

Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» заснований у 1956 році в м. Київ як науковий центр з розробки економічних основ формування і здійснення аграрної політики в Україні, актуальних проблем теорії і практики розвитку агропромислового комплексу, організації впровадження у виробництво досягнень економічної науки, здійснення координації досліджень та підготовки наукових кадрів.

Указом Президента України від 12 січня 2004 року № 48 Інституту надано статус національного наукового центру.

Головним завданням Інституту є розробка економічних основ формування аграрної політики в Україні, проведення дослідження актуальних проблем розвитку агропромислового комплексу, організація впровадження у виробництво досягнень аграрної науки, здійснення координації досліджень та підготовка кадрів.

Контактна особа: