Ми у ЗМІ

Ukraine in 9M 2017 exported grain for US$ 4.9 billion, including corn — US$ 2.4 billion, wheat — US$ 1.9 billion, barley — US$ 0.6 billion.

This is reported by Nikolai Pugachev, the deputy director of the National Scientific Center Institute of Agrarian Economics, NAAS corresponding member.

The volume of oilseeds export for this period amounted to US$ 1.3 billion, export of soybean and rapeseed is valued at US$ 0.6 billion. Foreign supplies of sunflower oil brought US$ 3.2 billion to the exporters.

The largest buyers of Ukrainian grain in January-September 2017 were the countries of Africa, Asia and Europe.

The leading position among the largest importers of Ukrainian grain for several consecutive years is held by Egypt, whose share in the total export is 14.5%.

"Significant shares in the Ukrainian grain exports accounted for Spain (7.8%), the Netherlands (7.1%), China (6.6%), Saudi Arabia (5.2%) Italy and India (5.0% ). Taking into account the shares of Bangladesh (4.4%) and Israel (4.3%), all these countries accumulated about 60% of the cost of grain exports," the expert says.

Turkey (14.2%), the Netherlands (11.2%), Germany (10.9%), Iran (9.1%), Belgium (8.8%), Egypt (7.4% ) and Pakistan (5.5%) are the largest buyers of oilseeds. Together they form 2/3 of exporters' income.

November 01, 2017 – Latifundist.com, Ukrainian grain export in 9M 2017 amounts to US$ 4.9 billion

Внаслідок некоректності механізму розподілу дотацій, за оцінками науковців Інституту аграрної економіки, конкурентні переваги отримали птахівничі підприємства й тепличні комбінати. Перші відзначаються ритмічністю відвантаження продукції протягом року, а другі – реалізують свою продукцію переважно у першій половині року. У першому півріччі, за даними Інституту аграрної економіки, птахівники отримали левову частку всіх дотацій: 56,3% у березні, 66,9% у квітні та 57,8% у травні.

За результатами п’яти виплат бюджетних дотацій частка птахівничих підприємств у загальній сумі виплачених дотацій сукупно становить майже 56%. Швидше за все, за результатами року частка птахівничих підприємств сукупно перевищить встановлений ліміт у 50% – внаслідок методичної помилки за нарахування дотації.

Окрім цього, окремі виробники отримали значно більше за інших. Один із них у загальній сумі бюджетних дотацій за результатами п’яти виплат отримав 19,3%, а в сумі дотацій серед птахівників – 34,5%. Це ставить у дуже невигідне становище виробників, які виробляють і продають свою продукцію переважно у другій половині року, наприклад, цукровики.

За такого підходу частка сільгосппідприємств – суб’єктів бюджетної фінансової підтримки в режимі «квазіакумуляції» ПДВ, які здійснюють реалізацію продукції переважно у другій половині року, буде меншою від запланованої. Оскільки значення коефіцієнта пропорційності у другій половині року буде значно нижчим за відповідний показник у першому півріччі, зазначив завідувач відділу фінансово-кредитної та податкової політики Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», к.е.н. Леонід Тулуш у коментарі веб-сайту “AgroPolit”, опублікованому у статті «Дотаційний» скандал із відстрочкою у 9 місяців» 3 жовтня 2017 року.

Незважаючи на яскраво виражений сировинний товарообмін, і в Україні, і в Туреччині є перспективні наукові розробки і технології, які могли б підняти на новий рівень торгові відносини в аграрній сфері.

Одна з наукомістких позицій, яку країни продають одна одній, - насіння.

Так, з 2015 року науково-дослідні інститути Національної академії аграрних наук України (НААНУ) постачають до Туреччини насіння ярої пшениці української селекції. До Державного реєстру насіннєвого матеріалу Туреччини вже внесено 5 українських сортів пшениці.

Це одна з перших спроб виведення українського насіннєвого матеріалу на світовий ринок. Уже два роки поспіль у Туреччині поля під пшеницю засівають українськими насінням, а вітчизняні установи НААНУ, які вивели ці сорти пшениці, отримують роялті за їхнє використання за кордоном.

Експорт продукції харчової та переробної промисловості, хоч і розвивається, проте не надто швидко і лише по окремих позиціях. Розширення зовнішньоторговельних операцій між Україною і Туреччиною доцільно поглиблювати по всіх групах товарів переробної промисловості, зазначив заступник директора Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», член-кореспондент НААН Микола Пугачов у коментарі журналу «Пропозиція», опублікованому у статті «Туреччина й Україна як приклад наукоємної співпраці в агросекторі. Напередодні ЗВТ» 29 вересня 2017 року.

Протягом січня-липня 2017 р. відбувалося зростання експорту курятини. Його рівень досяг 169 тис. тонн, що на 30% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Для порівняння, загалом за 2016 р. обсяги експорту курячого м’яса склали 240 тис. тонн, майже в 1,5 разу вище за показник 2015 р. Якщо все це відобразити в грошовому вираженні, то в січні-липні 2017 р. Україна експортувала м’яса птиці на суму 228,2 млн доларів, тоді як за аналогічний період 2016 р. це було лише 156,8 млн тонн.

Мало того, що дедалі більше м’яса йшло за кордон, це відбувалося зі зростанням ціни. Рівень ціни експорту станом на липень 2017 р. зріс до $1465 за тонну, що на 25% вище порівняно з липнем 2016 р. Цей чинник і зумовив підвищення внутрішніх цін до рівня окремих європейських країн, зокрема Польщі.

Так, якщо ще на початку року куряче м’ясо в Україні було трохи дешевшим, ніж у країнах Східної Європи, то, як свідчить моніторинг цін на цей вид продукції в гіпер- та супермаркетах, уже з літа вони наблизилися до рівня Польщі, Угорщини, Литви та інших країн.

Вже сьогодні видно – ринок курятини в Україні монополізовано: З огляду на те, що ціни на цю продукцію піднялися вище за європейські, дії виробників скидаються на «картельну» змову. Найбільші виробники курятини, як правило, є одночасно одними з найбільших споживачів зерна в Україні. А оскільки собівартість та ціна зерна зростає, це, звичайно, призводить і до підвищення вартості курятини. Однак зростання цін на зерно не може порівнятися з астрономічним зростанням цін на куряче м’ясо. Так, якщо зерно за останній рік подорожчало на 3-4%, то куряче м’ясо – відразу на 30%.

Меріям міст, обласним та районним державним адміністраціям можна порекомендувати провести моніторинг цінової ситуації на ринку м’яса птиці на місцях, проаналізувати попит і пропозицію на продукцію птахівництва з метою виведення продукції на вітчизняний споживчий ринок. Для цього вважаю за необхідне створювати погоджувальні комітети цін, витрат і доходів у продовольчому ланцюжку від виробника м’яса птиці до споживача, зазначила старший науковий співробітник відділу ціноутворення та аграрного ринку Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» Світлана Пашко у коментарі газеті «Економічні відомості», опублікованому у статті «Курятина дорожчає» 22 вересня 2017 року.

Найважливіша причина значного зростання інвестицій в аграрний сектор економіки України — сприятлива для сільського господарства порівняно з харчовою промисловістю так звана фаза Саймона Кузнеця: Вона розпочалася з 2010 року, коли через брак сировини виробничі потужності нашої переробної промисловості стали недовикористовувати. Також швидке зростання обсягів експорту продукції рільництва спричинило потребу в його подальшому швидкому нарощуванні рік у рік. Тому на 1 гривню капіталовкладень у харчову індустрію нині спрямовується 3,38 гривні у сільське господарство. Для порівняння: в 2010 році таке співвідношення було 1 до 1».

За прогнозами науковців Інституту агарної економіки, фаза зростання інвестицій у сільське господарство триватиме до 2025 року.

Але очікувані від запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення інвестиції мають надійти не для купівлі землі, а під проекти її власників. Саме в цьому полягає основна привабливість інвестицій — ефективний, умотивований, а головне, відповідальний власник як контрагент інвестицій», зазначив директор Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», академік НААН Юрій Лупенко у статті «Аграрні гроші: вдалий старт вливання», опублікованій у газеті «Урядовий кур’єр» 14 червня 2017 року.

Великі вітчизняні агрохолдинги мають найбільший в Євразії земельний банк – по 500 тис. га і більше. Для того щоб обробляти таку кількість сільгоспземель, які в основному використовуються для виробництва продукції рослинництва, їм непотрібно залучати значну кількість працівників. Відповідно, там де раніше працювало 100 осіб, зараз працює 5 і менше осіб. Таким чином, 95% сільського населення є безробітними. У пошуках заробітку частина сільського населення поїхала до великих міст або до Польщі та інших країн.

Які варіанти вирішення цієї проблеми?

На мою думку, допомогти всім сільським населеним пунктам, одночасно покращити дороги, комунальні служби, вдосконалити роботу служби побуту та інші, неможливо. Тому що ресурсів у держави немає.

Тому потрібно розробити чітку модель, яка буде передбачати покрокову допомогу усім населеним пунктам. Але потрібно розмежувати через урбаністично-концентричну систему ті населені пункти, які знаходяться в межі 30- та 50-кілометрової зони великих міст, міст-мільйонників. Вони також мають отримати допомогу, але не в такій мірі, як ті сільські населені пункти, які знаходяться по-за межею зони комфорту.

Разом з тим, треба створити альтернативу агрохолдингам, яка буде мати державну підтримку. Цією альтернативою є кооперація. Тобто якщо ми маємо 10 виробників молока, які в сільському населеному пункті незалежно один від одного продають своє молоко, то, очевидно, що якщо їх об’єднати в кооператив, а ці десять населених пунктів в будуть в регіоні отримувати свій бренд і продавати своє молоко, то ми отримаємо зовсім інший економічний результат.

Крім того, агрохолдингам невигідно займатися нішовими культурами. Тобто вирощуванням гарбузів, там де багато ручної праці, тому що холдинг загострений на те, що не вимагає багато людського капіталу.

У зв’язку з цим саме кооперація дозволить зрушити з місця сільське господарство для малих та середніх форм господарювання.

Таку точку зору висловив провідний науковий спеціаліст відділу соціально-економічного розвитку сільських територій Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», д.е.н. Василь Залізко в інтерв’ю програмі «АгроНовини».

Сюжет вийшов на телеканалі «Перший діловий» 2 червня 2017 року о 19:40.

Ми дуже хотіли б, щоб покупцями українських земель у разі запровадження їх ринкового обігу були фермерські господарства і нині діючі сільгосппідприємства, які загалом довели свою ефективність.  На сьогоднішній день вони не мають достатніх коштів для того, щоб викупити ті земельні ділянки, що є в їх землекористуванні.

Наразі ідеальної моделі запровадження ринку землі не існує. Тому ми маємо вивчити кращі європейські практики, і з урахуванням цього досвіду ми  маємо шукати свою модель і свій шлях запровадження ринку сільгоспземель.

Таку точку зору висловила завідувач відділу земельних відносин Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», д.е.н. Ольга Ходаківська в інтерв’ю програмі «АгроНовини».

Сюжет вийшов на телеканалі «Перший діловий» 26 травня 2017 року о 19:40.

Початок земельної реформи в Україні датується 1990-м роком, коли було ухвалено відповідну постанову Верховної Ради, і власне кажучи, з того часу, коли набув чинності Земельний кодекс, можна говорити, що в Україні запроваджено ринок землі.

Обіг сільгоспугідь, навколо якого точиться стільки дискусій, є лише одним із його елементів. Треба сказати, що він хоч і повільно, але все ж формувався протягом останніх років. Було ухвалено закон про державний Земельний кадастр, запроваджені інструменти регулювання оренди угідь, їхньої оцінки і таке інше.

Тепер все звелося до ухвалення одного закону. Але дуже важливого і ключового, тож до роботи над ним слід підійти надзвичайно відповідально.

Якщо ми підписали угоду про Асоціацію з ЄС і заявили про незмінність європейського курсу, то мусимо скористатися досвідом спільноти у регулюванні земельних відносин. А він, той досвід, свідчить, що обіг сільгоспугідь слід досить жорстко регулювати низкою вимог до покупців, продавців та процедур продажу, реєстрації, застави, землекористування.

Головна мета цих обмежень – земля має постійно залишатися у сільськогосподарському використанні, зберігати свою родючість, не становити загроз для довкілля. Бо це не лише площа для виробництва сільгосппродукції, а й територія для проживання, ресурс, який сприяє збільшенню зайнятості населення, збереженню національної ідентичності.

Загалом ми нарахували близько десяти різних регуляторних механізмів, які запобігають спекуляції, концентрації великих площ в одних руках, хижацькому їх використанню, продажу ділянок недосвідченим людям, далеким від аграрного виробництва тощо.

Одне слово, ми вважаємо, що у нас мусять бути запроваджені такі ж механізми. Їх можна було б передбачити в законі про обіг сільгоспугідь і цього, може, й було б і достатньо, якби всі інші елементи ринку ми вже сформували, тим часом більшість із них перебувають або в недовершеному, або зародковому стані, зазначив директор Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», академік НААН Юрій Лупенко в інтерв’ю «Ринок землі як інструмент розвитку АПК, сільських територій та економіки України», опублікованому на сайті інформаційного агентства «Інфоіндустрія» 4 квітня 2017 року.

Згідно з прогнозами вчених Інституту аграрної економіки, в інвестиційних процесах в 2017 році продовжиться процес зростання обсягів капітальних інвестицій в агропродовольчий сектор економіки. При цьому найбільш високі темпи зростання інвестицій будуть забезпечуватися в сільському господарстві, проте вони будуть нижче, ніж в 2016 році.

Також збережеться пріоритетність в інвестуванні розвитку сільського господарства над харчовою промисловістю.

Основну державну підтримку в розвитку агробізнесу отримають великі агроформування.

У той же час інвестиційне забезпечення середніх і малих сільськогосподарських підприємств, фермерських і селянських господарств істотно не зміниться і буде недостатнім для їх розвитку.

Внаслідок очікуваної державної підтримки можна розраховувати на прискорення розвитку фермерських господарств, фінансового лізингу, придбання техніки вітчизняного виробництва.

Зі скасуванням державного регулювання цін на продовольство в 2017 році можливим стає надмірний монополізм торгової мережі та зростання роздрібних цін на продовольство на тлі низької купівельної спроможності населення. Ці фактори можуть спровокувати негативний резонанс серед населення з низькими доходами, зазначив директор Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», академік НААН Юрій Лупенко в інтерв’ю журналу «АгроПерспектива», опублікованому під назвою «Взгляд со стороны науки» у №12’2016.

Основною проблемою є те, що мораторій на обіг земель сільгосппризначення вже багато років «консервує» існуючу ситуацію. Земельні ділянки оформлені як приватні, однак використати всі переваги цього статусу власник не може. Реальним виходом з ситуації, що склалася, може бути або відмова від приватної власності на ці ділянки (через викуп державою чи націоналізацію), або скасування мораторію і запровадження ринкового обігу сільгоспземель.

Результати наших досліджень свідчать, що для успішного розвитку сільської економіки потрібно йти іншим шляхом. Однак впровадження обігу сільгоспземель має відбуватися поетапно, причому на першому етапі — винятково на користь селян, тобто сільських жителів, особисто зайнятих сільськогосподарським виробництвом

Здійснити такий підхід можливо через законодавче закріплення: виключного права придбання земельної ділянки громадянином, що має досвід роботи у сільському господарстві та (або) сільськогосподарську освіту; обов’язкове проживання покупця в населеному пункті, де розміщена ділянка; обмеження максимального розміру ділянки, що купується. Також бажано пріоритетне право купівлі закріпити за власниками чи орендарями сусідніх ділянок, а охочим купити землю — надавати безвідсотковий кредит (компенсувати відсоткову ставку).

Безперечно, потрібно створити і систему підтримки ліквідності (достатньо високої ціни) земельних ділянок, особливо спочатку, коли ринок пропозиції буде перенасиченим. Регулятором цього процесу міг бути спеціалізований земельний банк, купуючи земельні ділянки у разі надлишкової пропозиції і продаючи — у разі підвищення попиту.

Вченими Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» розроблена спеціальна «дорожня карта» впровадження обігу сільськогосподарських земель, якою визначені основні механізми та часові рамки такого впровадження, зазначив директор Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», академік НААН Юрій Лупенко у статті «Ринок сільськогосподарських земель в Україні», опублікованій у газеті «Голос України» 31 січня 2017 року.